Крик душі! Рідні бійців 34 БТО, Об'єднуємось!!!

\

У цьому повідомленні я хочу звернутись до родичів бійців 34 Батальйону… Дорогі мої, ми є надійним тилом для наших чоловіків! Ми зараз потрібні їм, як ніколи! Ми потрібні їм для перемоги!!!

В першу чергу, я звертаюсь до родичів загиблих воїнів! Я знаю, що жодні слова чи дії не зможуть зменшити ваш біль. Але знайте! Ми сумуємо разом з вами, ваш біль- це і наш біль! Це страшні і непоправні втрати! Україна втрачає у цій війні найкращих своїх синів! Прийміть наші щирі співчуття!!! Я хочу організувати в цьому блозі Сторінку скорботи за загиблими героями 34 БТО. Країна повинна знати своїх захисників поіменно. Тому, в мене прохання до родичів загиблих надати данні про цих мужніх чоловіків.

Далі, в мене прохання до родичів поранених воїнів. Будь-ласка, надайте відомості про самопочуття своїх синів, чоловіків, братів! Можливо їм потрібна наша допомога. Ми хочемо бути з ними у цю тяжку хвилину!

Ми маємо об'єднатись у боротьбі заради нашої спільної перемоги! Хто, як не ми?

Я знаю, як це боляче, коли твоя рідна людина на війні. Коли твій брат, син, чоловік, друг кожен день ризикує життям. Вони не сплять, щоб ми могли заснути!

Вже минуло трохи більше місяця, з тих пір, як мій брат потрапив на війну. Це був найдовший і найстрашніший місяць в моєму житті і в житті наших батьків. Це дуже страшно, коли ти тільки й живеш тим, що чекаєш звісточки з фронту, коли здригаєшся від кожного телефонного дзвінка. Коли постійно дивишся новини, боячись пропустити щось важливе. І найщасливішими секунди- це ті, коли в слухавці чуєш рідний голос: «Я живий! Зі мною все гаразд!» Кожен день серце розривається, щось стискає груди і не дає вдихнути повітря… Постійний душевний біль, тривога, сльози… Найстрашніші повідомлення з екранів телевізорів та інтернет-новин:«потрапили в засідку», «вступили в бій», «зазнали втрат»…

Боже, коли це закінчиться? Коли настане мир? Коли ми не будемо зранку поспішати вмикати новини, тому що будемо знати, що в Україні все добре, війна закінчилась? Боже, дай мир Україні!

23 липня цього року, я почула зовсім інший голос свого брата… Знайомий, рідний але інший. Він був дуже мужній і засмучений. Я не чула його лише три дні, а він так змінився! Брат сказав наступне: «Я тобі розповім все, як є!
Тільки мамі не говори, вбережи її від цього.

21 числа у нас був бій, ми взяли блокпост „Дзержинський“, в нас троє загиблих… Так! Я бачив смерть, це все сталося на моїх очах… Я бачив, як вони помирають. Над моєю головою літали кулі, скошуючи траву, а поряд розривались гранати… Це був жах! А самий великий жах- це бачити, як помирають твої товариші, які вже стали рідними за цей час...» Я не можу передати свої емоції від почутого: земля пішла з під ніг, груди стискав біль, не було чим дихати… але я мала знайти сили і не заплакати, я мала його підтримати і я це зробила, доки не поклала слухавку. Після тієї розмови я зрозуміла, що він змінився, він став дорослим чоловіком, який зазнав тяжких втрат, який дивився смерті в обличчя… Він на війні! Не десь поруч з бойовими діями, а саме на війні.

Любі мої! Ми маємо бути сильними! Ми маємо підтримати наших чоловіків, наших захисників! Ми маємо їм допомогти вистояти! МИ ПОТРІБНІ ЇМ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ! СЛАВА ГЕРОЯМ!!! ХАЙ БОГ БЕРЕЖЕ НАС!

З повагою Ірина, сестра солдата.
— Телефон для зв'язку: 0 (95) 518 37 85 Ирина.

1 комментарий

avatar
Літо. Осінь. Грудень 2014 року. Як я це пережила не знаю. Здавалось життя закінчилось. Існування від дзвінка до дзвінка. Підтримка рідних. Донька завжди знаходила заспокійливі аргументи. Неймовірна кількість заспокійливих пігулок. Син сказав, що я повинна все гідно переживати. Я намагаласьі намагаюся до цих пір. Але з часом зрозуміла, що стаю цинічнішою, сильнішою і що жахливо, злішою. Горжусь своїм сином його хлопцями, вони вже частина нашої родини, навіть якщо ми знайомі заочно.

Оставить комментарий

Комментировать при помощи:


Только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут оставлять комментарии.